29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

Це дата, що навіки вписана у нашу національну пам’ять. День, коли Україна завмирає, щоб схилити голову перед тими, хто віддав найдорожче — своє життя — за нашу свободу.

Ми згадуємо воїнів, які загинули в Іловайську, коли соняхи стояли у повному цвіті. Тоді українська земля ввібрала в себе біль, сльози й кров, але водночас проросла новим символом — символом незламності. Саме тому сонях став знаком цього дня. Він нагадує нам, що життя триває, навіть після найважчих втрат, а пам’ять про Героїв проростає новими поколіннями.

Та цього дня ми говоримо не лише про Іловайськ. Ми згадуємо всіх — від 2014 року й до сьогодні — тих, хто пішов на фронт, хто захищав своє село чи місто, хто став поруч із побратимами й не повернувся. Це солдати й офіцери, волонтери й добровольці, спортсмени, лікарі, вчителі, юнаки й дівчата, які могли будувати своє життя, але обрали захист України.

Щодня війна забирає найкращих. І щодня ми знову й знову усвідомлюємо: свобода ніколи не буває дарованою. Вона виборюється. І виборюється життями.

Пам’ять — це наша відповідальність. Пам’ять — це наша сила.
Ми не маємо права забути, якою ціною здобута кожна вільна хвилина, кожне наше слово, кожен подих. Бо Герої живуть доти, доки ми їх пам’ятаємо.

29 серпня — це не лише день скорботи. Це й день єдності. Бо, схиляючи голови перед полеглими, ми обіцяємо їм берегти те, за що вони віддали життя: нашу землю, нашу мову, нашу свободу, наше майбутнє.

 Сьогодні ми говоримо: вічна шана і вічна пам’ять усім, хто віддав життя за Україну.
Ви — назавжди у наших серцях.
Ви — назавжди у нашій історії.
Ви — наша сила і наша незламність.