ТКАЦТВО ТА ВИШИВКА
Спадщина землі Городнянської у вишивках і ткацтві. Невтомні руки жінок, що створили цю красу.
У найскладніших обставинах рятували пісня і вишивання. Вишивали вночі, бо вдень не було можливості через роботу на фермі, сапання льону та інші обов’язки. Жінки стверджують, що раніше життя було важке, але веселіше.
Окрім вишивок, яких чимало було в кожній українській хаті, на Городнянщині було поширене й ткацтво. Ткали від полотна, з якого шили одяг, до рушників, настольників (скатертин), коців тощо. Кросна по горищах є й досі. Всі памʼятають їх у хатах, де народилися, зростали, бігали на посиденьки.
Настольник (скатертина), с.Невкля. Фото: Анжела Савченко
Краєзнавча довідка від Юрія Дахна:
«Ткацтво з’явилося набагато раніше, ніж вишивка. Ткані рушники Чернігівщини за технікою виконання умовно можна розділити на звичайні (найпоширеніші), двосторонні (дуже відомі Жадівські), візерунок яких однаковий з лицьового і зворотного боків, і так звані натикАні, візерунок яких імітує вишивку.
Сорочка, вишита за технікою натикання. Фото Анжели Савченко
Найбільш «тканими» по рушниках районами Чернігівщини є Городнянський, Сновський, Куликівський, Менський, Семенівський, частина Чернігівського та Ніжинського. У візерунках тканих рушників ХІХ сторіччя проглядається прадавня слов’янська символіка. Саме такі рушники Чернігівщини науковці називають «космосом». Умовно — «городнянськими», бо найбільш символічна насиченість починається саме з Городнянщини, дотичністю Сновщини, поступово змінюючись у бік Менщини й Куликівщини.
Хрестикові візерунки вишитих рушників ХІХ сторіччя здебільшого з геометричними або геометризованими візерунками — імітування ткацтва. Якщо рослинні орнаменти, то виконані тамбуром — як голковим, так і гачковим, стебловим швом, гладдю. Найпоширенішими візерунками є різновиди «Бероз» («Берож»), або «Древ», часто в обрамленні зооморфних мотивів.
Поява в 1890-1900-х роках так званих брокарівських візерунків (премії-вкладки до гліцеринового мила, додатків до тодішніх журналів, альбомів з візерунками) спричинила занепад не лише традиційної української вишивки, а й технік її виконання. Якщо порівняти з вишивкою інших регіонів України, то в рушниках Чернігівщини дуже багаті та щільні візерунки, навіть і брокарівські. Також у побуті Чернігівщини багато сюжетних й епіграфічних візерунків/
Кольори ниток рушників ХІХ сторіччя переважно малинові, подеколи з вкрапленням блакитного та чорного. Початок ХХ сторіччя — більш насичені червоно-чорні рушники, подеколи трапляються жанрові різнокольорові. У більшості післяреволюційних рушників нестійкого чорного кольору заполоч стала сірою. За браком ниток у 1920–1940-х роках вишивали катушковими та нитками із солдатських обмоток, подеколи самопряденою вовняною нитками коричневого кольору. На ті ж часи припадає чимало мережаних, решетованих з візерунками, виконаними нитками білого кольору. З появою в продажу ниток муліне різних кольорів візерунки рушників другої половини ХХ сторіччя стали різнокольоровими.»
Виставка вишивки в клубі с. Перепис. Фото Анжели Савченко