ЗЕМСЬКІ ШКОЛИ
Найвиразнішими архітектурними обʼєктами Городнянщини є земські школи. Великі дерев’яні будівлі з високими гарними вікнами, обрамлені різьбленими декоративними елементами, з високими рундуками і мереживним піддашшям. Понад століття ці споруди слугували за призначенням – в просторих світлих класах навчалися діти.
Колишня земська школа, с. Мощенка. Фото: Анжела Савченко
Земські школи – як нагадування про цінність освіти, попри часи й обставини.
Городнянське повітове земство було одним із найпрогресивніших у Чернігівській губернії. Впродовж 1864-1887 років у повіті було відкрито 27 земських шкіл і Міністерських училищ, на 1910 рік – їх кількість сягнула 57.
Колишня земська школа, с. Автуничі. Фото: Анжела Савченко
Цим успіхам земство мало завдячувати повітовим гласним – Олександру Ліндфорсу, власнику Олешнянського маєтку і рідному брату Софії Ліндфорс-Русової, і Миколі Миколайовичу Євреїнову, власнику Ваганицького маєтку і земському лікарю.
Чимало зусиль було докладено ними особисто для розвитку шкільництва у повіті, заохочення сільських громад до відкриття шкіл, а власників маєтків – до дарування землі чи будівель під школи. Дбали вони також про забезпечення шкіл вчительськими кадрами, книжками, приладдям, облаштуванням вчительських квартир і зарплат.
До наших днів збереглися імена кращих земських вчителів Городнянщини, що присвятили своє життя освіті сільських дітей:
Варвара Ярошевська – с. Мощенка,
Георгій Сіллер – с.Ваганичі,
Пилип Седляр – с.Перепис.
Земські школи – матеріальна спадщина Городнянщини, що має охоронятися законом і ще може служити потребам громади як культурно-освітні хаби чи центри реабілітації.
Ваганичі
Одним із найцінніших культурних надбань Городнянщини є ансамбль споруд маєтку і парк родини Євреїнових у с.Ваганичі. Зведені невідомими будівничими за проєктом невідомого архітектора будівлі вражають стриманістю, лаконічністю і елегантною вишуканістю водночас. На перший погляд, нічого особливого – типова деревʼяна архітектура північних регіонів України ХІХ – поч.ХХ ст. Характерні великі вікна з різьбленими лиштвами, мережане піддашшя, високі рундуки, по окремих приміщеннях вціліла метласька плитка на підлозі, у напівзруйнованій будівлі лікарні збереглися деревʼяні сходи на другий поверх, системи опалення. Та на теренах України подібних комплексів, що поєднують приватний дворянський маєток і земські установи, зведені коштом власників маєтку, в жодному іншому місці не існує. Знищено було й памʼять про власників маєтків.
Будівля колишнього міністерського училища, с. Ваганичі. Фото: Анжела Савченко
Микола Миколайович Євреїнов – спадковий дворянин, випускник Київського університету св.Володимира, повітовий земський гласний, ліберал, що особливо переймався питаннями освіти, просвіти, медичних послуг, соціальним рівнем життя селян. Микола Миколайович продовжував у маєтку справи, започатковані ще його батьком. Окрім господарської діяльності – млинів, полів, тартаків, винокурні тощо – оновив будівлю початкової школи, ініціював будівництво земського Міністерського училища й квартири для вчителів, проклав дорогу. Відомо, що саме у Ваганичах зʼявилася перша народна бібліотека, що нараховувала понад 8 тисяч книжок, а кількість її абонентів складала 300 осіб. Очевидно, на запрошення М.М.Євреїнова вчителем і управляючим Ваганицького маєтку став Георгій Сіллер.
Ваганичі могли похвалитися ще й земською лікарнею з амбулаторією, де тривалий час послуги земського лікаря надавав особисто власник маєтку.
І комплекс шкільних споруд, і лікарня з квартирою для лікарів – понад століття служили мешканцям Ваганич і найближчих сіл і хуторів за призначенням, попри зміну влади і вбивство законного власника. Як і вимощена власниками дорога, що й сьогодні веде до села. Не збереглася церква заввишки у 32 аршини, збудована ще у 1861 році.
Цікаво, що Ваганицький маєток мав першу у Чернігівській губернії метеостанцію, придбану власним коштом М.М.Євреїнова, і де метеоспостереження здійснювалися впродовж 1889-1918 рр.
Як виглядала основна панська садиба, наразі невідомо. Є згадка, що будинок налічував 18 кімнат. За радянських часів будівлю перетворили на сільський клуб, перелицювавши деревʼяний фасад білою силікатною цеглою. Поруч знаходилися кухня, будинок для прислуги, господарські будівлі. На протилежній стороні за високим парканом – конюшня і корівники.
Став, с. Ваганичі. Фото: Анжела Савченко
Окрасою Ваганицького маєтку є парк в англійському стилі, площею у 6 га. До наших днів збереглися липова, каштанова, кленова алеї і став, що формують композицію парку. По обидва боки каштанової алеї було висаджено фруктовий сад. Неподалік ставу з плесом у 3 га, обсадженого тополями й вербами, знаходилися оранжереї, де вирощували цитрусові, тропічні пальми й рослини, привезені з Африки й Азії. На території поблизу панського будинку ростуть справжні екзотичні для цих місць бархат амурський, липа широколиста, модрина європейська, глід мʼякуватий, вік яких нараховує понад 150 років. Імʼя паркобудівельника, на жаль, також невідоме. Можливо, ним був той самий поляк-садівник на імʼя Альбо, що жив у маєтку і доглядав за парком. Рішенням Чернігівського облвиконкому від 27.04.1961 р. Ваганицький парк було визнано памʼяткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.
с. Ваганичі. Фото: Анжела Савченко
Ваганицький маєток М.М.Євреїнова має стати обʼєктом №1 на нових туристичних маршрутах Городнянщини. Безцінний як архітектурна й паркова памʼятка, а також важлива своїм історичним значенням.