ПІСЕННА СПАДЩИНА, ТРАДИЦІЇ, ОБРЯДИ
Все меншає носіїв пісенної традиції Городнянщини. Пісня також знаходилася і знаходиться під владою моди, популярності, актуальної соціальної тематики. Свого часу керівники народних колективів сільських будинків культури перевчили мешканців Городнянщини на нові, більш академічні, зразки виконання народної пісні. «Своя» місцева пісня звучала на весіллях, родинних застіллях.
Весілля
Останні традиційні весілля на Городнянщині, що відтворювали повний обрядовий пісенний цикл – пританцьовування молодиць біля короваю, виготовлення весільного йольця-вйольця-єльца-вʼєльца-тєрємца, прощання нареченої із дівуванням і матірʼю, запрошенням на весілля молодою із дружками, що супроводжувалося обрядовими піснями із «гу-канням», вишитими і помережаними хустинками для бояр залишилися в далекому минулому.
Весіллю передувало сватання. Зазвичай, свати приходили, коли між парою вже була укладена згода про шлюб. Тоді у хаті молодої традиційно ділили навпіл хлібину, що означало – весіллю бути. Проте траплялося, що свати приходили непроханими. Гарбузом небажаному не давали, але відмовити мала право. Найбільше дівчата боялися, щоб ображений парубок часом не прикрив задом двері, бо то лиха прикмета – повік сидіти у дівках.
Обряд весілля – ціле дійство, що відтворює глибинну народну філософію, ініціацію новоствореної сімʼї в громаду.
Як би важко не було, бодай невеличке, та весілля святкували. Ще в середині 60-х років наречена часто вбиралася у народний стрій або ж до сучасної сукні обовʼязково добирався традиційний вінок із лєнтами.
Тривалий час зберігалася традиція «подушок», коли молоду везли по селу із приданим до хати молодого, де свашки виставляли напоказ придане: подушки, ковдри, рушники, постілки, сорочки. Далеко не завжди скриня була повна. Особливо у повоєнний час. Спростуємо міф: більшість приданого для доньки готувала матір.
Цікаво, що традиція весілля була доволі демократичною. На весілля могли приходити й не запрошені – подивитися, роздивитися, стоячи поміж столами, де засідали звані гості й родичі. Не завжди й дружки сідали за стіл, поступаючись місцем боярам. До слова, боярами були виключно родичі молодого.
Весілля тривало декілька днів, набираючи емоційних обертів і вигадок у розвагах: носити їсти молодій, умивати молоду, «кури» тощо.
Традиція залишалася «живою», зазнавала змін. Із цікавого незбереженого: коли після весілля молодий із боярами «водили бєсєду».
«Бабина каша»
Один із найцікавіших звичаїв, що зберігся на Городнянщині, – «бабина каша». Обираючи пару кумів на хрестини, батьки ще й обирали бабу – жінку, яка за віком вже не могла народжувати дітей. У деяких селах «бабою» брали жінку, що вперше купала немовля. Проте основна вимога – «баба» не мала бути родичкою.
Святкування хрестин супроводжувалося пошануванням кумів, що завжди сиділи на під образами на покуті, і баби. Кульмінацією родинного свята було розбиття горщика з кашею і роздача каші у черепках на відкуп. Дійство супроводжувалося жартами, примовками, піснями, підтанцьовками, обміном подарунками і «відкупом» баби.
Баба, як і хрещені батьки, залишалися важливою людиною у житті похресника впродовж життя.
Христосання
Збереглася на Городнянщині цікава традиція «христосання». На другий день Великодня діти ходять по хатах, вітаючи традиційно: «Христос воскрес!» За що їх обдаровували крашанкою.
Щедрівки
До категорії обрядових пісень відносимо колядки й щедрівки – каляди, щьодрик. Найпопулярніша:
Щедрик-Петрик,
Дайте вірєнік,
Грудачку кашки,
Навєрх калбаскі…
Старовинні щедрівки, записані від 84-літньої Катерини Андріївни Мельник із с.Невкля і 78-річної Валентини Новик із с.Автуничі.
Цікаво, що на Городнянщині не колядували, лише засівали й щедрували. Традиція зберігалася і у важкий повоєнний час. За свідченнями респондентів, незважаючи на бідність і скруту, дітей обдаровували чим могли – і свіжоспеченими «блінцамі», і «дранічками» з «істертаго бурачка», яйцем, насінням гарбузовим, горішками, що спеціально для щедрувальників заготовляли заздалегідь. Співали попід вікнами, до хати не заходили. Цікаво, що існували ще й жартівливі пісні щедрувальників «у відповідь» тим, хто випроводжував щедрувальників ні з чим.
Свято Купала, с. Дібрівне. Фото: Олександр Скрипко