ГОВІРКИ

Унікальна говірка, що, на щастя, ще збереглася на всьому просторі історичного Городнянського повіту, і найбільш виразно вздовж його північного прикордоння – той елемент нематеріальної культурної спадщини, що особливо вабив дослідити простір громади, наслухатися її носіїв і зафіксувати їх мовлення на відео-, аудіо- носіях. Адже цю вимову треба чути. Не так просто «навалокє» – не автохтону – відтворити типові для цієї місцевості вимову дифтонгів, нехарактерних для літературних норм помʼякшень і дзвінкості, «а» замість «о», вживані форма двоїни, поширені зменшувально-пестливі форми, активне вживання суфіксів -ЕННА, ЄННА, — ЄННО, – ЕННО, – ЕНЕНЬКИЙ у творенні порівняльних ступенів прикметників і прислівників.
Але саме ці локальні «норми» говірки творять особливий колорит звучання мови, вирізняють її носіїв серед мільйонного населення України. Щоправда, непосвячені в історію мовних фонетичних процесів і діалектологію найчастіше називають городнянську говірку «білоруською» мовою.
Ні, це точно не білоруська мова, а доволі давні мовні форми, що дивом збереглися завдяки особливому ландшафту проживання носіїв говірки – загублених у лісах і дещо віддалених від потужних впливів літературних мовних норм через ЗМІ й освіту.

До вашої уваги невеличкий словничок мешканців Городнянщини:

калІсь – колись
кадАсь – одного разу
кАля – біля (чогось)
скОлькі – скільки
стУ(о)лькі – стільки
н(іє)чога – нічого
б(оу)лі – були
дє якє
ус(і)Є
вАконце – віконце
вУтєнятка – качатка
вУліца
лєсОвка – драбина
пЯсок – пісок
ляпІла – ліпила
пЄклі – пекли
цвяточкі – квіточки
хл(і)єбіна – хлібина
гар(і)єлачка – горілочка
д(і)Єжка-п(і)Єкалка – хлібна діжка
зольнік – розрізана навпіл бочка
засявать – засівати
гамОнім – говоримо
спявохі – сівачки
пасєлі – сіли
смашниє – смачні
тонєнєчкє – тоненсеньке
харашЕ – добре, гарно
ігруша – груша
ізгатовіть – приготувати
істрєрті – натерти
ік (прийменник) – до
щьодрий – щедрий
йьой – їй
йяна – вона
кал(і)Єкі – плечі
каст(і)Єрка – торба колядників
кайстра – торба
патяганка – верхній жіночий одяг
абʼєдьє – обʼїдки від корови
йольная (молоко) – зі специфічним присмаком
кікі – кукурудза
скриглі – сушені яблука, груші
пахарОни – похорони
бурак – буряк
трапалі – тріпали
в(і)Єльмі – дуже
п(і)Єнє – пані, пане (поширена форма звертання)

Прикметники: вєльмЄННА, смашнЄННА, гідЄнна, пахнЄННА, жовтЄНЄНЬКІЙ

Цікаво, що Опанас Шафонський у «Чернігівської губернії топографічному описі» (1781 р.) зазначає, що мешканців Городнянсько повіту від мешканців Чернігівського повіту відрізняє виключно говірка. «… в сем уезде несколько начинается виговор Літовській, частію Стародубскій похожий».

Мова – явище живе. Сучасне молоде покоління представників Городнянської громади активно послуговується українською літературною мовою. Проте говірка має зберегтися, аби нагадувати про своє коріння, землю народження, увиразнювати локальну ідентичність мешканців Городнянщини.

Один із найкращих варіантів збереження говірки – передача у спадок автентичної пісенної традиції.