Герої не вмирають!
Інформація на сторінці в процесі доопрацювання та оновлення даних.
Вас пам’ятати будемо завжди,
І з вами будемо боротись за країну,
За ту країну, де нема брехні й війни,
За нашу й вашу мирну Україну!
«Герої Сіверського краю. Книга пам’яті Чернігівської області». Том 1 (2014–2015 роки). Упорядники — Людмила Житнікова, Микола Шанський.
Герої Сіверського краю. Книга пам’яті Чернігівської області області [Текст] : зб. матер. обл. пошук.-дослідн. експед. діт. та учн. молоді / упоряд. Л. В. Житнікової, М. М. Шанського.
Т. 1 : 2014-2015 роки / вступ. сл. М. А. Конопацького, М. М. Шанського. — Харків : ФОП Панов А.М., 2019. — 528 с.
ISBN 978-617-7771-26-4
У книзі зібрано матеріали про учасників бойових дій — уродженців Чернігівської області, які пішли з життя у 2014–2015 роках, даючи відсіч російській агресії на території України. Подано відомості про воїнів, полеглих безпосередньо внаслідок бойових дій, загиблих з інших причин під час військової служби, а також учасників бойових дій, які пішли з життя після демобілізації. Характери і долі оборонців України розкриваються як через офіційні біографічні довідки, так і через спогади їхніх рідних, близьких та побратимів, зібрані учасниками Чернігівської обласної пошуково-дослідницької експедиції дітей і учнівської молоді.
Для широкого кола читачів.
Лише сильним дано право на безсмертя
У час, коли Україна виборює свою волю й незалежність, свою цілісність і єдність, городнянці не стоять осторонь. З перших днів проведення антитерористичної операції тисячі наших мужніх земляків відстоюють свободу власної держави.Вони гідно несуть службу у лавах Збройних Сил та Національної гвардії України, у прикордонних військах, батальйоні спецпризначення «Чернігів», добровольчих формуваннях. Нам є ким пишатися. Та, на жаль, і є за ким сумувати.
З поля бою цієї неоголошеної війни не повернувся вже не один десяток кращих синів Чернігівщини.
Ця сторінка — краплина у морі всенародної шани і пам’яті.
Ми бережемо спогади про кожного з героїв. І низько схиляємось перед величчю їх подвигу.
Вічна їм слава! Герої не вмирають!
Лось Роман Володимирович
(22.11.1982-07.09.2023)
Лось Роман Володимирович народився 22 листопада 1982 року в м. Городня.
1999 року закінчив ЗОШ № 2 м. Городня.
З 2000 по 2002 роки служив на строковій службі.
З 2009 по 2012 роки працював оперуповноваженим в Чернігівському відділенні міліції.
З 2012 по 2013 роки працював дільничним інспектором міліції у Городнянському райвідділі.
З 2013 по 2014 роки працював старшим оперуповноваженим БНОН у Городнянському райвідділі міліції.
З 2014 року працював на заробітках.
З початку повномасштабного вторгнення, з перших днів війни, приїхавши із- за кордону, став на захист держави в с. Новоселівка, де отримав контузію.
Був призваний 03 березня 2022 року, звання- старший солдат, командир бойової машини – командир механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
04 вересня 2023 року був нагороджений орденом мужності 3 ступеня з рук Президента України.
Відданий військовій присязі на вірність Українського народу, мужньо виконувавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 07 вересня 2023 року в районі населеного пункту смт. Керамік, Покровського району, Донецької області.
Сім’я: мати, сестра, донька.
Розуменко Олександр Андрійович
(16.04.1975-20.03.22)
Розуменко Олександр Андрійович народився 16 квітня 1975 року в м. Городня.
Навчався в ЗОШ № 2 м. Городня, закінчивши 9 класів пішов навчатися до Замглайського ПТУ №12.
З 1993 по 1995 роки служив на строковій службі, згодом продовжив службу за контрактом.
У 2015 році був мобілізований у зону АТО/ООС.
На час повномасштабного вторгнення проходив службу в 72-й Окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.
Штаб-сержант Розуменко О.А. загинув 20 березня 2022 року захищаючи м. Київ. Життя захисника обірвав ворожий авіаснаряд.
РОЗУМЕНКА Олександра Андрійовича (посмертно) було нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня Указом Президента України №200/2023 від 07.04.2023.
Намись Данило Ігорович
(04.08.2004-07.09.2023)
Намись Данило Ігорович народився 04 серпня 2004 року в місті Городня.
З 2010 по 2016 рік навчався в ЗОШ № 2, з 2016 по 2021 в ЗОШ № 1.
З 2021 по 2022 роки навчався у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту за спеціальністю монтажник системи вентиляції.
Призваний за контрактом 03 квітня 2023 року, в/ч 1815 с. Гончарівське на посаду старший навідник протитанкового взводу механізованого батальйону.
Вірний військовій присязі загинув 07 вересня 2023 року в районі смт Керамік Покровського району Донецької області.
Сім’я: батько, мати, сестра.
Гребень Валерій Васильович
(02.10.1971-31.07.2023)
Гребень Валерій Васильович, народився 02 жовтня 1971 року в с.Пекурівка Городнянського району Чернігівської області.
В 1986 році закінчив Пекурівську 8-річну школу.
В 1988 році закінчив Городнянську середню школу № 1.
З 1988 р. по 1993 рік навчався та закінчив Чернігівський державний педагогічний інститут ім.Т.Г.Шевченка.
З 1992 по 2002 рік працював вчителем фізики та креслення в Пекурівській неповній середній школі.
З 2002 по 2014 рік був обраний та працював сільським головою Пекурівської сільської ради.
Останні вісім років працював на різних посадах.
10.02. 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України.
Загинув 31 липня 2023 року від травм несумісних з життям від обстрілу с АГС.
Залишилась мати, дружина та двоє дорослих дітей.
Атрошенко Дмитро Валерійович
(30.12.1986-22.07.2023)
Атрошенко Дмитро Валерійович народився 30 грудня 1986 року в м. Городня.
Закінчив Городнянську загальноосвітню школу № 1 у 2004 році. Навчався у професійному технічному училищі № 18,яке закінчив у 2005 році.
З жовтня 2005 по вересень 2006 року проходив строкову службу.
Працював майстром на будівництві.
Мобілізований 11 квітня 2022 року.
Загинув 22 липня 2023 року поблизу с. Нововодяне Сватівського району Луганської області внаслідок смертельних поранень від артилерійського обстілу.
Шевченко Сергій Олександрович
(24.01.1982-24.06.2023)
Шевченко Сергій Олександрович народився 24 січня 1982 року в м. Городня.
В 1999 році закінчив Городнянську ЗОШ № 1.
З травня 2000 по жовтень 2001 проходив строкову службу в/ч 20067 на посаді водій.
З травня 2002 року служба за контрактом у Державній Прикордонній Службі України.
Проходив часткову мобілізацію з серпеня 2015 по жовтень 2016 року.
Військова служба за контрактом з серпеня 2019 р. по жовтень 2020 року в Гончарівську.
07 листопада 2022 року був призваний за загальною мобілізацією до 21 окремого стрілецького батальйону.
Помер 24 червня 2023 року.
Шевеленко Василь Володимирович
(23.11.1994-21.07.2023)
Шевеленко Василь Володимирович народився 23 листопада 1994 року в с. Перепис. Закінчив Перепиську загально-освітню школу у 2012 році.
З 08 квітня 2013 по 23 квітня 2015 проходив строкову службу в/ч 3057.
Учасник бойових дій, брав участь у антитерористичній операції з 18 березня 2016 по 01 червня 2016.
З 03 червня 2023 прийнятий на військову службу за контрактом, в/ч А1815 у Гончарівську.
Загинув 21 липня 2023 року с. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
Машкович Ігор Юрійович
(24.02.1997-14.06.2023)
Машкович Ігор Юрійович народився 24 лютого 1997 року в м. Городня.
В 2014 року закінчив Городнянську ЗОШ 1 – 3 ступенів № 2.
Проходив службу матросом за контрактом у місті Миколаїв у військово – морських силах.
Потім повернувся в Городню, де й проживав на період повномасштабного вторгнення.
В квітні 2022 року пішов добровольцем на фронт. Мав звання – старший стрілець.
Загинув 14 червня 2023 року, поблизу н. п. Велика Новосілка Волновацького району Донецької області . Під час виконання бойового завдання отримав осколкове поранення, яке виявилося несумісне з життям.
Снопок Олександр Олександрович
(01.01.1969-08.06. 2023)
СНОПОК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ народився 01 січня1969 року в селі Ваганичі. Закінчив Ваганицьку неповно-середню школу. У 1984 році закінчив Гомельське ПТУ. Спеціальність: шофер, автомеханік. У 1988 році пішов служити в армію, служив у Грузії. Після служби працював у рідному колгоспі.
Останнім часом працював в м. Києві.
Був призваний 25 січня 2023 року, військове звання – рядовий.
Загинув 08 червня 2023 року біля н. п. Рівнопіль Донецької області.
Кордик Дмитро Юрійович
(26.12.1999 р. -20.04.2023 р.)
Кордик Дмитро Юрійович, народився 26 грудня 1999 року в с. Хотівля Городнянського району.
Після закінчення школи вступив до Сновського ВПУЛГа, яке закінчив у 2019 році, здобувши спеціальність «штукатур».
З 19 червня 2020 року по 30 листопада 2021 року проходив строкову службу.
Мобілізований 26 жовтня 2022 року.
Службу проходив на посаді стрільця – номеру обслуги відділення морської піхоти батальйону морської піхоти в/ч 0216.
Загинув 20.04.2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новобахмутівка, Покровського району, Донецької області.
Поховали Героя 9 травня 2023 року в рідному селі Хотівля.
Панфілов Анатолій Володимирович
(2011.1980р.–17.03.2023р.)
Анатолій Панфілов народився в селі Хрипівка. Після закінчення школи здобув спеціальність «тракторист», а з 1999-го по 2001-й роки проходив строкову військову службу.
На захист держави наш земляк став ще у 2015 році – брав участь в антитерористичній операції на сході України, там же отримав поранення, після чого у квітні 2016-го повернувся у рідне село.
З початком повномасштабного ворожого вторгнення Анатолій не лишився осторонь: долучився до військової частини А7014 та з квітня 2022 року разом з побратимами мужньо боронив Батьківщину від ворожих окупаційних військ.
17 березня 2023 року під час боїв на околиці села Площанка Сватівського району Луганської області Анатолій загинув, будучи до останнього подиху вірним собі та військовій присязі.
Попрощалися з воїном та провели в останню путь в рідному селі Хрипівка. Вдома у нього залишились батьки і донька.
Маклюк Павло Олександрович
(10.02.1973р.–12.03.2023р.)
Павло Маклюк народився в селі Дібрівне. Після закінчення школи навчався в Ніжинському агротехнічному коледжі. Протягом 1991-1993 років проходив строкову військову службу, після чого підписав контракт і ще протягом трьох років перебував у лавах Збройних Сил України.
У 2014-му році Павло у складі військової частини А2253 брав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України, а з квітня 2022 року мужньо захищав Батьківщину у складі військової частини А0693.
12 березня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Павло загинув, до останнього даючи гідну відсіч ворогу.
Попрощалися з воїном у Городні. Вдома у нього залишились дружина та донька.
Виноградська Тетяна Вікторівна
(03.05.1988р.–09.11.2022р.)
Городнянка Тетяна Виноградська з 2012 року несла службу в 105-му Чернігівському прикордонному загоні, була штаб-сержантом, працювала на паспортному контролі.
Вона загинула 9 листопада 2022 року під час виконання службового завдання в результаті ворожого обстрілу, коли рашисти щільно поливали вогнем прикордоння Городнянщини. Їй було лише 34 роки.
Таня була світлою, доброю і ніжною. І водночас мужньою, відданою справі служіння Батьківщині.
Поховали Тетяну Виноградську 11 листопада на кладовищі «Червінщина» в Городні.
У неї залишилася 13-річна донька.
Непоп Андрій Анатолійович
(20.05.1971р.– 27.11.2022р.)
Городнянець Андрій Непоп у 1988 році закінчив міську школу №1 і став курсантом Ачінського військового авіаційного технічного училища по спеціальності «літаки та двигуни». Після закінчення навчання служив у селищі Чаган, що в Казахстані. Після розпаду радянського союзу він повернувся в Городню й тут служив у місцевій військовій частині ще певний час.
Однак служба була вже не такою омріяною після того, як військова частина в Городні перетрансформувалась і поняття «аеродром», «літаки», «двигуни» стали для неї умовними. Тому вирішив спробувати себе в іншій сфері — підприємництві.
У листопаді 2018 року підписав черговий контракт на службу в ЗСУ.
Новим місцем призначення Андрія Непопа став Майорськ на Донеччині. Відслуживши там і відновившись після операції, він підписав новий контракт у 2020 році на службу в Гончарівську. У липні 2021 року Андрій отримав відрядження в Севєродонецьк.
В середині травня підрозділ Андрія відвели в Лисичанськ. А потім наприкінці травня — в Бахмут. Пройшовши пекельні кола військової м’ясорубки, капітан Непоп залишився живим і в середині липня по закінченню терміну відрядження повернувся в Гончарівськ. А 28 хвилин на першу в ніч 27 листопада капітана Андрія Непопа не стало. Його серце зупинилось.
Поховали Героя 29 листопада 2022 року в Городні.
Ковальов Микола Валентинович
(25.08.1970р.–24.01.2023р.)
Городнянець Микола Ковальов навчався у міській школі №2. Мріяв про військову кар’єру і вступав до ачинського військового училища. Але його мрії випало збутися набагато пізніше.
Після строкової служби у ракетних військах і роботи на городнянському телевізійному заводі «Агат» Микола служив у військовій частині, яка розташовувалась у Городні, мав звання сержанта. А після її скорочення працював на будівництвах.
Після звільнення Городнянщини від російських загарбників не чекав мобілізації, а добровільно прийшов до військкомату і став на захист України в лавах ЗСУ.
Загинув Герой 24 січня 2023 року, виконуючи бойове завдання біля Авдіївки Покровського району Донецької області.
Миколі було 52 роки. Вдома його чекала сім’я – дружина Лілія та донька-студентка Оксана. Син Владислав – військовослужбовець, як і тато.
Литвиненко Денис Володимирович
(03.05.1989р.–30.12.2022р.)
Уродженець міста Мартук Актюбинської області Казахстану, Денис Литвиненко жив у Бутівці, що на Городнянщині.
Разом з дружиною Мариною вони виховували сімох дітей – шість хлопчиків і донечку Софійку.
Одразу після звільнення Городнянщини Денис Литвиненко пішов добровольцем у військкомат, хоча досвіду військової служби не мав, навіть строкової. там спочатку відмовили, але Денис не полишав спроб стати в лави Збройних Сил. І це йому вдалось на початку червня 2022 року.
Брав участь в запеклих боях у Миколаївській області, потім на Херсонщині. Останнім місцем призначення був Бахмут.
Герой загинув 30 грудня на Бахмутському напрямку, під Соледаром під час виконання бойового завдання.
Бендик Дмитро Олександрович
(10.06.1979р.–31.01.2023р.)
Уродженець села Дібрівне. Загинув 31 січня 2023 року у важких зустрічних боях під Вугледаром Донецької області.
Дмитро воював у складі 72 ОМБр. На час загибелі йому було 43 роки.
Дмитро був світлою людиною. Його любили друзі, знайомі, сусіди, колеги, побратими. «Діма говорив, що для них там, на полі бою, дуже важливо знати, що вони мають міцний тил. Він завжди посміхався, шуткував і обіцяв привезти додому ПЕРЕМОГУ»,– написала у прощальному слові односельцю Валентина Чорна.
Вірність присязі та своєму народові була для Дмитра понад усе. Як і його побратими по зброї, він мріяв бачити рідну землю вільною, мирною, квітучою. Щоби на ній народжували дітей, щоби зростали на ній сильні духом і тілом люди, щоби працювати і робити її успішною. Він зробив для цього все, що міг, і навіть більше.
Кудрявцев Володимир Ігоревич
(11.12.1987р. –03.03.2022р.)
34-річний прикордонник Володимир Кудрявцев загинув 3 березня 2022 року під Маріуполем.
У 2017-му році він у складі Донецького прикордонного загону брав участь в АТО. Саме там застала його розв»язана рашистами війна. Очевидці кажуть, того дня під Маріуполем точився жорстокий нерівний бій. Мало кому вдалось вижити у тому пеклі. Ворожий снаряд обірвав і ще таке молоде життя нашого земляка.
Лише 28 червня вдалось обміняти в окупантів його тіло. Потім тривали експертизи. І лише 17 лютого 2023 року Герой приїхав додому назавжди. Таким довгим був його останній шлях додому.
Богатирьов Андрій Анатолійович
(30.05.1987р.–20.09.2022р.)
Городнянець Андрій Богатирьов свій останній бій прийняв 20 вересня 2022 року під Яцьківкою, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання.
Тільки 14 січня 2023 року тіло Героя змогли доставити на рідну Городнянщину, щоб поховати з почестями.
Андрюха сьогодні їде додому з війни,
Крізь ніч і ранкову імлу мчить його машина.
Поруч з Андрюхою їдуть і інші сини
Гордого краю, що знає весь світ – Україна.
Їде Андрюха додому, та є «але»…
В душах рідні вже три місяці повна пустка.
Мама з сльозами синочка додому жде –
Згорьовані очі і чорна хустка.
Всіх друзів Андрюхи запросить додому вона,
Щоб розділили з сім»єю цю чорну годину.
Мама згадає на мить, та й не вірить сама –
Андрюха ніколи вже більш не обніме сина…
Батько старенький зігнувся аж до землі,
Ніби на плечі йому цілий світ звалився.
Біля віконця чекають Андрюху брати,
Вони пам»ятають той день, коли він народився…
Не зможе Андрюха прийти у свій затишний дім,
Ніколи разом не збереться вже вся родина.
Чи буде пам»ятати його маленький син?
Як прийме цю втрату його овдовіла дружина?
Андрюха їде додому крізь темну ніч,
Мамине серце залите полину настоєм.
Є лиш одна у всім цім очевидна річ –
Хлопець простий повернувся додому Героєм…
Цей вірш написала для загиблого за Україну Героя городнянка Людмила Скрипко.
У Андрія залишилась батьки, дружина та син.
Євгеній Михайлович Апецько
(21.10.1982р.–09.02.2023р.)
Народився в селі Лосєва Слобода Чернігівського району. З дружиною Юлією і двома синами вони проживали в Чернігові. Євгеній працював у правоохоронних органах. А в 2016 році підписав контракт на службу в Збройних Силах і відправився на Схід захищати Україну.
Коли народився їхній третій син Матвій, родина вирішила пеерїхати в сільську місцевість. Переїхали в село Конотоп, що на Городнянщині. Євгеній працював у місцевому фермерському господарстві.
Герою в жовтні виповнилося 40 років. 29 червня 2022 року він був призваний на службу Городнянським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Євгеній був розвідником –радіотелефоністом розвідувального взводу першого аеромобільного батальйону.
Він героїчно загинув, виконуючи свій військовий обов»язок, 9 лютого 2023 року біля Васюківки Бахмутського району Донецької області.
Минка Олександр Іванович
(11.05. 1977 -01.10. 2022)
Народився 11 травня 1977 року в місті Городня, Чернігівської області. У 1984 році пішов до першого класу Городнянської міської школи №1, яку закінчив у 1994 році. Протягом 1995 – 1996 років навчався у Сновському професійно – технічному училищі на зварювальника.
Працював за фахом на об’єктах будівництва як в Україні так і за кордоном. У 2008 році одружився та проживав разом із дружиною та двома дітьми: сином – Нікітою та донькою Софією у м. Кривий Ріг. Був справедливою, чесною, добродушною людиною, шанував сім’ю, любив життя. Олександр був чуйним, люблячим сином, весь час матеріально допомагав матері, кожного літа всією родиною відпочивали у бабусі на Городнянщині. З початком повномасштабного вторгнення ворога, 17 липня 2022 року Олександр добровільно прибув на Городнянщину для призову на військову службу для захисту Батьківщини.
Відтак Олександр ніс службу навідником 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти у військовій частині А 4350. За час служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Користувався авторитетом серед товаришів по службі, службові обов’язки виконував на відмінно, був надійним товаришем та вірним сином України. 01 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогірка, Херсонської області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника Олександр загинув, отримавши травми, несумісні з життям.
Поховали героя на Городнянщині 16 жовтня 2022 року.
Зеленков Євгеній Миколайович
(01.05. 1973-31.08. 2022)
Народився 01 травня 1973 року в селі Езеріще Вітебської області. У 1974 році сім’я повернулася на Городнянщину. У 1980 році Євгеній пішов до Городнянської міської школи №1 . Після 8 класу хлопець перевівся до вечірньої школи та пішов працювати на телевізійний завод «Агат» аби допомагати батькам. Далі – проходив строкову військову службу на території Республіки Білорусь. Після строкової служби продовжив служити в прикордонних військах на Городнянщині. Далі – ніс службу у 4 ДПРЧ м. Городня, 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Чернігівській області та у 2017 році вийшов на пенсію. Для Євгенія завжди найголовнішим у житті була родина, в якій вони з дружиною виховували двох синів – Артема та Івана. Аби бути гідним прикладом для підростаючих синів, Євгеній у 2017 році пішов служити за контрактом до в/ч А1815 на три роки. З народженням першої онуки Євгеній став найщасливішим дідусем та планував якомога більше проводити часу з дитиною. Але ворожий наступ у 2022 році змінив наміри чоловіка. Тільки но з’явилася змога, після деокупації Городнянщини, Євгеній, та двоє синів стали на захист Батьківщини.
Захищав Батьківщину штаб – сержант Зеленков Євгеній Миколайович на посаді водія 1-го механізованого взводу 3-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А 4053. 31 серпня 2022 року неподалік с. Опитне, Покровського району, Донецької області під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника, отримав поранення не сумісне з життям.
Похований на кладовищі в місті Городня, Чернігівської області. Сини, за прикладом батька, продовжують боронити країну. Вдома всю родину чекає маленька онучка загиблого Євгенія, яка весь час питає, коли повернеться її дідусь.
Шуляк Анатолій Олексійович
(20.06.1997-01.03.2022)
Народився Шуляк Анатолій 20 червня 1997 року у селі Хотівля на Чернігівщині. Стати до лав Захисників він вирішив у 2014-му, тож саме того року вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Провчився він у ньому 3 роки, виконуючи обов‘язки командира відділення, а у 2017-му долучився до 40-ї бригади тактичної авіації у місті Васильків. Там він служив на посаді старшого механіка інженерно-авіаційної служби. У 2021 році Анатолій вирішив повернутися до своєї альма-матер – у Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, і продовжити навчання на 3 курсі. З початком повномасштабного вторгнення ворога 24-го лютого Анатолій разом з побратимами став на захист рідної України, даючи відсіч російським військам. Він мужньо захищав Батьківщину, але 1 березня, виконуючи бойове завдання на Харківщині, Анатолій загинув внаслідок ворожого авіанальоту, отримавши травми, несумісні з життям. 14-го березня загиблого Захисника України поховали у місті Васильків на кладовищі «Алея Слави». 10 травня 2022 року перепохований в с.Хотівля.
Сизоненко Сергій Анатолійович
(21.01.1979 -03.03.2022)
Сергій Сизоненко народився в Городні у багатодітній родині. Тут він навчався, працював. У нього лишилися батьки, рідні, дружина та двоє дітей.
24 лютого 2022 року, коли почалася війна, був у Львові на заробітках. За словами дружини Оксаним одразу провернувся до Чернігова, де розпочав
боротьбу з окупантом у лавах територіальної оборони.
Загинув у Чернігові під час бомбардування 3 березня 2022 року. Поховали Сергія волонтери 8 березня 2022 року на Забарівці в Чернігові.
Шеремет Артем Валерійович
(25.09.1990 -09.03.2022)
Артем Шеремет – уродженець Городнянщини, народився 25 вересня 1990 року. Навчався у Городнянській ЗОШ № 1, згодом пішов захищати цілісність і суверенітет України на сході держави, учасник бойових дій в зоні АТО/ООС. Загинув виконуючи військовий обов’язок у бою біля с.Лукашівка на Чернігівщині.
Поховали захисника України 6 квітня 2022 року в с. Жовідь, де проживають на даний час його рідні.
Шекера Павло Миколайович
(02.10.1986-28.03.2022)
Павло Шекера народився в м.Городні.
Працював техніком групи інженерного облаштування державного кордону.
Загинув, захищаючи м.Чернігів 28 березня. Був єдиним сином в родині, лишилась дружина, діти, батьки.
Поховали Героя 3 квітня 2022 року в м. Городня.
Ворона Юрій Сергійович
(05.07. 1996-09.03 2022)
Народився 05 липня 1996 року в селі Сохачі Коропського району на Чернігівщині. У 2002 році пішов до першого класу Сохачівської неповної середньої школи. У 2008 році родина переїхала до села Великий Листвен Чернігівської області. Відтак Юрій закінчив загальноосвітню середню школу у Великому Листвені, захоплювався футболом. У 2013 році вступив до Чернігівського педагогічного університету на факультет екології, який закінчив у 2017 році, отримавши диплом магістра. Професійно займався спортом (боксом) у спортивному клубі «Ринг», мав багато нагород, був трьох разовим чемпіоном з боксу Чернігівщини. Не дивлячись на те, що мав дві вищі освіти, не цурався ніякої роботи, працював на будівництві, іздив на роботу до Польщі та Англії. Мав багато друзів, був дуже справедливою, чесною, добродушною людиною, шанував сім’ю, любив життя. Був готовий прийти на допомогу кожному у будь – яку хвилину, завжди посміхався та говорив: «все буде добре». Односельці, товариші, колеги, друзі дуже цінили та поважали Юрія.
З першого дня широкомасштабного вторгнення ворога Юрій Сергійович став на захист Батьківщини та розпочав військову службу у в/ч А 7105 на посаді розвідника 2 відділення розвідувального взводу. Юрій Сергійович виявив неабияку мужність та героїзм при захисті рідного міста Чернігів та героїчно загинув у бою 09 березня 2022 року в результаті отриманих вогнепальних поранень несумісних з життям. Похований на кладовищі в селі Великий Листвен Тупичівської об’єднаної територіальної громади, Чернігівської області. Життя матері без сина втратило сенс.
Ховренко Андрій Васильович
(16.05. 1984-26.02. 2022)
Народився 16 травня 1984 року в селі Вишневе, Чернігівської області. З 1990 року по 2001 рік навчався в Городнянській районній гімназії. Після школи вступив до професійно технічного училища №5, у 2001 році отримав спеціальність «електрозварювальник». У 2004 році продовжив навчання в Чернігівському кооперативному технікумі та у 2007 році здобув спеціальність «юрист». У 2006 році одружився, дружина – Тетяна. У 2008 році народилася донька – Сніжана. Андрій Васильович дуже любив життя. На першому місті завжди була сім’я, мав багато друзів. Найулюбленіше заняття – рибалка та збір грибів. Також захоплювався збором старовинних монет та речей.
15.04.2011 року розпочав військову службу за контрактом у Держприкордонслужбі, військову присягу прийняв 29 квітня 2011 року. Був курсантом у в/ч 9930, далі ніс службу у в/ч 1495, в/ч 9937 – молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії. З 25.10.2014 р. присвоєно звання «сержант». Брав участь в АТО з 05.10.2015 року по 02.08.206 рік на території Донецької області у складі в/ч 9937.
Загинув штаб – сержант Ховренко Андрій Васильович, інспектор прикордонної служби 2 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Добрянка» (тип Б) 26 лютого 2022 року отримавши вогнепальні поранення несумісні з життям, в бою за нашу Батьківщину та місто Чернігів, виявивши стійкість та мужність, до останнього був вірний присязі.
Похований 05 квітня 2022 року на кладовищі м. Чернігова.
Коваль Іван Володимирович
(27.02.1997-27.02.2022)
Народився у с.Хрипівка на Городнянщині.
У 2014 році закінчив Городнянську районну гімназію № 1. Навчався у Чернігівському вищому професійному училищі № 15. Восени 2016 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України, потім продовжив військову службу за контрактом.
Загинув в день свого народження, захищаючи Чернігів від російської агресії. Йому назавжди лишиться 25.
Стаценко Геннадій Анатолійович
(06.02.1969-15.03.2017)
Народився 6 лютого 1969 року у місті Городня Чернігівської області.
Після закінчення школи вступив до Чернігівського професійного училища залізничного транспорту.
Після закінчення училища проходив строкову військову службу.
Згодом працював на заводі «Агат» у Городні.
Працював зварником на будівництвах у Києві, Маріуполі, Мінську.
14 серпня 2014 призваний по мобілізації Городнянським районним військовим комісаріатом. Службу проходив біля села Тарамчук Мар’їнського району Донецької області у складі мінометної батареї 28-ї окремої механізованої бригади (селище Чорноморське Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області).
Після закінчення строку служби 14 березня 2016 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
Молодший сержант, командир міномету військової частини В 2830 (93-я окрема механізована бригада, селище Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області).
Помер 15 березня 2017 року у районі міста Лисичанська Луганської області.
Похований у місті Городня Чернігівської області.
Малєц Олександр Миколайович
(26.08.1994-18.01.2016)
Уродженець с. Макішин, Городнянського району, Чернігівської області
В листопаді 2015 р. підписав контракт, а 6-го грудня прийняв присягу у військовій частині 0941 «Десна». Вже зовсім скоро готувався вирушити на схід. Перед відправкою, на Новий Рік, дали коротку відпустку. Під час неї занедужав. Звернувся до Городнянської ЦРЛ. Але за кілька діб йому стало ще гірше. Швидка з Київського шпиталю, прилетіла за ним вночі. Пневмонія. Намагались врятувати Сашка ще тиждень. Та не змогли… Похований в рідному селі Макішин.
Мешок Олександр Володимирович
(23.04.1981-11.11.2015)
Уродженець с. Куликівка, Городнянського району, Чернігівської області
Розвідник 95 бригади. Загинув від кульового поранення в голову
11 листопада в Донецькій обл., під Красногорівкою. Він встиг прослужити 10 місяців. У лютому мав би повернутися до свого звичного життя. Без сина залишилась старенька мати і батько. Без чоловіка дружина Наталія, та без батька донечка Віка (9 років).
Похований в с.Куликівка. Вічна пам’ять…
Назима Петро Васильович
(28.08.1966-02.01.2016)
Уродженець с.Дроздовиця, Городнянського району, Чернігівської області
Пішов служити 28 серпня 2015 року. Одразу після підвищення кваліфікації в Києві разом зі своїм підрозділом виконував поставлені завдання в зоні АТО. У військовому житті був командиром взводу зв’язку ЦЗКП військової частини В4533 у званні старшого лейтенанта. Петро Васильович був на передовій, як мужній воїн і захисник. Захищаючи нас, він пожертвував собою. Похований в своєму рідному селі Дроздовиця. Вічна пам’ять…
Найдьон Олександр Вікторович
(07.11.1984 – 16. 11. 2014)
Народився 7 листопада 1984 року в місті Городня Чернігівської області. Закінчив Городнянську ЗОШ І-ІІІ ст. №2. З 2003 по 2005 р. проходив строкову службу у 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу Збройних Сил України. З 2005 по 2010 рік – міліціонер спеціального батальйону судової міліції «Грифон» ГУМВС України в місті Києві (отримав свідоцтво з відзнакою про початкову підготовку міліціонерів ППСМ). У 2007 році закінчив Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка за спеціальністю вчитель історії. У 2008 році вступив на 2-й курс Київського національного університету внутрішніх справ на спеціальність «Правознавство». Певний час працював на різних посадах у Городнянській ЗОШ-інтернат для дітей-сиріт. З 26 вересня 2014 року в органах внутрішніх справ. Старший сержант міліції, міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів» УМВС України в Чернігівській області. В зоні проведення АТО з 19 жовтня 2014 року. Загинув 16 листопада 2014 року в с.м.т. Станиця Луганська Луганської обл. Похований у м. Городні Чернігівської області. Указом Президента України № 942 від 19 грудня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, зразкове виконання службового обов’язку та з нагоди Дня міліції», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Пакалов Олег Михайлович
(1970-09.08.2022)
Чернігівська обл., Городнянський район, с.Півнівщина
Був мобілізований 1 лютого 2015 року. Мав всі шанси залишитись вдома. Та як справжній чоловік, вирішив хвороб не шукати. Після навчання в “Десні” та Рівному, захищав Батьківщину під Маріуполем, в складі 14 Механізованої бригади Збройних Сил України. 9 серпня під час бою під Новоград – Волинським у нього влучила куля снайпера. Бронежилет не врятував від 12,6 калібру з вбивчою силою 2 км.
Батька Олег не знав. Мати, Інна Іванівна,1947 р.н., померла у 2004 р. До речі, свого часу, вона теж служила у війську в Донецькій області у місті Артемівськ радисткою. Певно, вона навіть уявити не могла, що через 70 років після фашистів, той самий Донбас окупують знов. Рашисти.
Розлучений. Від першого шлюбу має двох дітей. Син Іван 1996 р.н., та дочка Настя 1997 р.н. Вони з матір’ю мешкають окремо, в с.Хоробичі. Сам Олег, проживав в с.Півнівщина, Городнянського р-ну. Проводжали в останнє нашого Героя в його рідному селі.
Олександр Хамазюк, волонтер: «Я особисто завжди пам’ятатиму Олега саме таким, яким він був за життя – усміхненим, привітним і абсолютно невибагливим. Навіть щось з військової амуніції, потрібно було всовувати ледь не силоміць. “У мене все є”, – його найчастіша відповідь».
Тепер у тебе Олег, є ще-й вічна пам’ять. Вона житиме між нами. І раз по раз нагадуватиме про те, що він зробив для нас усіх. Про те, що саме він віддав своє життя….
Жоголко Роман Федорович
(26.08.1975 – 04. 05. 2015)
Уродженець м. Городня
Військова частина №В-1668, І-а танкова бригада
Роман родом з Городні, останнім часом працював спеціалістом відділу малого бізнесу Чернігівського відділення банку ВТБ. 20 червня 2014 р. був мобілізований Чернігівським військкоматом. Не ховався, не нарікав на долю. З гідністю відправився виконувати свій обов’язок захисника Вітчизни.
Захворів інфекційною хворобою. Лікувався в Чернігівському шпиталі, потім в клініці ім. Амосова м. Київ, де його прооперували. Помер на третій день після операції в клініці м.Київа 04.05.2015р. Похований в с. Пекурівка.
Нітченко Роман Федорович
(06. 01. 1989 – 05. 12. 2014)
Уродженець м. Городні
Служив у 93 – ій окремій механізованій бригаді. Начальник обслуги, старший солдат. Загинув внаслідок обстрілу на Донеччині під Пісками Ясинуватського району. Похований в м. Городня.
Ротозєй Дмитро
(29.09.1993-01.09.2014)
Уродженець м. Городні
Перша Танкова.7 рота,3 взвод. Розпочинав війну мол. сержантом. Вже під час бойових дій, отримав звання старшого. Діму мобілізували 17 березня в Гончарівськ. Звісно-ж,мав шанси відмовитись. По підвалах сиділи куди більш підготовлені. Але він пішов.
Це 1 хвиля мобілізації. Хлопці першими, прийняли на себе всі, чи не найважчі удари. Ніхто ще не був готовий до повномасштабних воєнних дій. А вони вже йшли повним ходом: Зеленопілля, Слов,янськ, Саур-Могила, Луганський АП, Ілловайськ… Дмитро був дуже молодий. На момент загибелі, йому виповнилося лише 20 років. Але не дивлячись на це, він обіймав посаду командира танка. Приймав участь у деблокуванні Луганського аеропорта. Під час розвідки в околицях Георгієвки, разом с товаришами, загинув підірвавшись на російській
міні-розтяжці. Загинув як герой.
Сакун Микола Васильович
(10.09.1986-08.09.2015)
Уродженець с.Тупичів, Городнянського району,Чернігівської області.
Народився в с. Тупичів Городнянського району Чернігівської області.
Служив у І-й Танковій. Грузили техніку для АТО в м. Києві, вокзал Дарниця. Ударило струмом (електричною дугою від потягу).
Лікувався в Київському шпиталі в опікуваному відділенні, але ж врятувати не вдалось.
Похований у с. Тупичів Городнянського району.
Сергієнко Ігор Володимирович
(22. 05. 1984 – 22. 09. 2014)
Уродженець м. Городні
Кулеметник 1 – го стрілецького взводу стрілецької роти 41 – го батальону територіальної оборони. Він помер 22 вересня у Київському шпиталі від поранення в живіт, отриманого 14 вересня під час бою під Малою Орликівкою у зоні проведення антитерористичної операції.
Смеян Олександр Миколайович
(19.02.1972 – 25.06.2015)
Уродженець с.Великий Листвен, Городнянського району, Чернігівської області
Служив в 13 БТрО. Пройшов Щастя, Вуглегірськ. Вийшов з оточення під Дебальцево. Після цього довго лікувався. Вже мусив повертатись в свою частину.
Але 25 червня 2015 року його не стало. Раптово зупинилось серце. Залишилась дружина та син.
Вічна пам’ять…
Сорока Іван Іванович
(01.05.1985 – 30. 04. 2015)
Уродженець с. Дібрівне
Військова частина №В-2278. Старший солдат, старший стрілець другого відділення другого взводу другої роти 41 батальйону Загинув 30. 04. 2015 р. під Іловайськом. Похований 04. 05. 2015 р. в с. Дібрівне, Городнянського району, Чернігівської області.
Шатило Юрій Миколайович
(09.04.1987-22.09.2015)
Уродженець м.Городні
Пішов по мобілізації 8 липня 2015 року. Служив в Гончарівську, ремонтував автомобільну техніку, і невдовзі мав відправитись в зону АТО. Перед відправкою, в суботу, він навіть побув вдома. А в неділю виїхав назад, до частини. Але не судилося. Під час занять, Юрію стало зле. Викликали лікаря. Та зробити вже нічого не могли. Його не стало 22 вересня 2015 року.. Виявилось – вада серця. Така раптова смерть застала зненацька абсолютно всіх рідних та знайомих. Похований в Городні.