Білим птахом ти злетів у небо…

Сьогодні Городнянщина, зі сльозами на очах, із тремтінням у серці, з незагойним болем у душі, провела в останню путь свого сина, Захисника, Героя — Буйного Дмитра. 

Холодний вітер тремтів від людського горя, а сірі хмари вкривали землю, як чорні хустки на головах матерів. Затихло все навколо, ніби й сама природа схилила голову у скорботі.

Дмитро… Юнак, що встиг пройти чималий шлях. У 2008–2009 роках навчався у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Потім — Остерський фаховий коледж будівництва та дизайну. Далі — строкова служба в Полтаві. Служив у лавах Державної прикордонної служби України. Був на заробітках за кордоном. З 28 липня 2021 року — військовослужбовець за контрактом.

10 травня 2025 року внаслідок важких поранень Дмитро помер у лікарні. Йому не вдалося повернутись додому живим…

Ще одне молоде життя вирвала у нас війна. Ще одна мати залишилась без сина, жінка — без коханого чоловіка, а маленький хлопчик — без батька… Без теплих обіймів, без міцної руки, що вела б його по життю, без казки на ніч і без поради на все життя.

Як жити з цим болем? Як вимовити слова втіхи, коли горе переповнює груди?Як пояснити дитині, чому тато не повернеться додому?..

Клята війна продовжує забирати найкращих — сильних, щирих, мужніх. Городнянська земля вже стогне від сліз згорьованих матерів, від втрат, яких не залікує жоден час.

Ми схиляємо голови перед його подвигом. Перед мужністю. Перед вибором — йти і боронити, навіть знаючи, що можна не повернутись.

Наші Герої… Вони злітають білими птахами в небо й залишаються з нами навіки — у спогадах, у серцях, у тиші молитви, у кожному новому ранку, який ми зустрічаємо завдяки їм.

Дмитро тепер навічно в строю Небесного війська.  Спочивай із миром, Герою, нехай тобі легкими будуть хмаринки на небесах…