6 правил безбар’єрного спілкування: як зробити комунікацію доступнішою для всіх
Коли ми говоримо про безбар’єрність, найперше згадуємо пандуси чи ліфти. Але ще один, не менш важливий бар’єр — це слово. Те, як ми спілкуємося, може як відкривати двері до розуміння, так і боляче їх зачиняти.
Безбар’єрна комунікація — це про рівний доступ до поваги, гідності та права бути почутим. Це мова, яка не принижує, не знецінює, не стигматизує.
Саме тому важливо навчитися говорити без бар’єрів, із розумінням і тактом.
Пропонуємо 6 простих правил, які допоможуть зробити наше щоденне спілкування відкритим, доброзичливим і по-справжньому людяним:
- Ставте людину на перше місце
Завжди говоріть «людина з…» — наприклад, «людина з інвалідністю», «людина з синдромом Дауна». Це зберігає особистість у центрі, а не зводить її до окремої ознаки чи стану. - Уникайте маскувальних слів
Звороти на кшталт «сонячна дитина», «людина дощу» звучать м’яко, але не є точними. Краще використовувати чітку та фахову термінологію: «дитина з аутизмом», «людина з ДЦП». - Вживайте фемінітиви
Фемінітиви – це не мода, а повага. Жінка має право бути директоркою, інженеркою, депутаткою. Це визнає її професіоналізм і статус. - Не перебільшуйте
Формулювання «прикута до візка» чи «смертельний діагноз» драматизують ситуацію. Людина просто користується кріслом колісним або має хронічне захворювання. Будьте точні. - Не узагальнюйте
Фрази «всі люди з інвалідністю…», «кожна жінка…» — це стереотипи. Кожна людина унікальна, і жодна група не є однаковою. - Оберіть нейтральну термінологію
«Постраждала від насильства» — краще, ніж «жертва». «Людина, яка має ВІЛ» — коректніше, ніж «страждає». Важливо говорити точно, без емоційного забарвлення, але з емпатією.
Безбар’єрність починається з нашої щоденної мови та ставлення. Дотримання цих простих правил — це внесок у комфортне, рівне й поважне суспільство.
