Сьогодні городнянці зустрічали на щиті й проводжали в останню дорогу свого захисника ЛОСЯ Романа. 

      Земляки знали його з дитинства – як учня міської школи номер 2, затим юнака, який відслужив строкову службу і згодом вступив до служби в лавах поліції – спочатку оперуповноваженим в Чернігівському відділенні, потім дільничним інспектором та старшим оперуповноваженим БНОН у Городнянському райвідділі.
      Коли почалось повномасштабне вторгнення, Роман був за кордоном на заробітках. Але повернувся і негайно став на захист держави. Був старшим солдатом, командиром бойової машини – командиром механізованого відділення. Тримав оборону Чернігова в Новоселівці, де отримав контузію. 
      Роман був мужнім, безстрашним воїном, який дивися ворогу прямо в його звірине обличчя. За хоробрість, проявлену в жорстоких боях, він був нагороджений орденом мужності ІІІ ступеня. 4 вересня він отримав цю високу нагороду з рук Президента України. А вже 7 вересня Роман загинув на «гарячій» Донеччині – біля селища Керамік Покровського району.
       Йому було 40 років. Пік розквіту людської долі, коли вже набуті життєвий досвід і вироблена тверда життєва позиція, коли ще всі дороги відкриті для здійснення мрій і планів. 
       До смерті не можна звикнути. Тому кожна така втрата відгукується пекучим болем і ятрить незаживаючою раною в душі кожного з нас – не тільки тих, хто знав Героя за життя, а й усіх, хто розуміє і відчуває важку ношу непомірної ціни, яку ми платимо за право жити. 
       Спочивай з миром, Романе. Важко знайти слова втіхи для твоїх рідних і друзів, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати. Нехай добра, світла пам’ять про тебе стане сильнішою за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав тебе, любив і шанував.
          Сумуємо разом із рідними, низько схиляємо голови у скорботі.

           Герої не вмирають– вони залишаються у наших серцях!