Поділ спільного майна подружжя

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України) визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).       Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
         Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

         До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:

  • майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
  • прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
  • речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).

         Зазначений перелік не є вичерпним. Так, якщо майно дружини/чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

         Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11).       Відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  • майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  • майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  • майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
  • житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
  • земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

         Сімейним кодексом України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).

         Згідно з Постановою Верховного Суду України Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частини четвертої та п’ятої статті 71 СК України, щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Неподільна річ (наприклад – житловий будинок) не може бути реально поділений між подружжям, що як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та відповідно попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею/ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син/дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

         Умови збільшення частки майна:

  • проживання разом з дітьми, чи непрацездатними повнолітніми сином/дочкою;
  • отримання аліментів на утримання дитини, чи непрацездатних повнолітніх сина/дочку;
  • розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.

         Під обставинами, що мають істотне значення для справи потрібно також розуміти і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
         Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки/сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі.

         При поданні позову сплачується судовий збір, який визначається виходячи із ціни позову (вартості майна, яке підлягає поділу), у розмірі 1-го відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

         До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позовна давність не застосовується за умови, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Нагадуємо, за отриманням консультації та захистом своїх прав мешканцям Городнянського району можна звернутись до бюро правової допомоги за адресою: м. Городня, вул. Чумака, 4   та Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за адресою: 14005, м. Чернігів, пр-кт. Миру, буд. 49а, офіс 709, телефон: (0462) 77-51-68.