Пам’ять, яку не стерти роками: зустріч із Дітьми війни

8 травня — день памʼяті, день тиші й глибоких роздумів. У цю знакову для всієї країни дату ми згадуємо тих, чиє дитинство припало на роки війни. Тих, чиї долі були зламані ще до того, як вони встигли промовити перші слова.
Секретар міської ради Світлана Більська цього дня зустрілася з двома жінками — Дітьми війни, які нині проживають у нашій громаді. На жаль, ветеранів уже не залишилось. Але є ті, в чиїх очах досі живе біль покоління, що бачило війну зовсім маленькими.

Першою була зустріч із Маляренко Ніною Леонтіївною, 1942 року народження. Вона народилася у Стовпівці, а потім вийшла заміж й переїхала до села Гніздище, де мешкає й досі. Її розповідь — тиха, але сповнена трагізму: «Батька забрали, коли мама носила мене під серцем… Він навіть не знав, що в нього народилась донька». Він був розстріляний, а вона — виросла без нього.

Друга зустріч – з Дяговець Надією Іванівною 1944 року народження, яка все життя прожила в селі Здрягівка, а нині мешкає в Городні. Надія Іванівна народилася в Німеччині, адже саме там, знаходячись примусово, зустрілись дві долі, у яких потім народилась дівчинка. Батька пам’ятає погано, але слова, які він написав її матері, памʼятає на все життя: «Бережи дитя».

Ці жінки пройшли дитинство війни XX століття. І сьогодні, на схилі літ, вони знову бачать війну — цього разу в долях своїх дітей та онуків. Ні вони, ні ми не могли уявити, що доведеться знову переживати подібне лихо.
Але саме завдяки таким спогадам, таким зустрічам, ми зберігаємо нашу історичну памʼять — живу, людяну, не із підручників.