Вчергове певною групою громадян, невдоволених діями місцевої влади та депутатів, в соцмережах розганяються гнівні пости й коментарі про те, що депутати на сесії міської ради не підтримали прохання ініціативної групи про перейменування в Городні вулиці імені Шатила на вулицю імені загиблого Героя Данила Намися.
Розуміємо емоції тих людей, що вважають, нібито депутати знехтували можливістю увіковічнити пам’ять Героя. Але не треба маніпулювати даною ситуацією, адже депутати у своїх рішеннях не можуть керуватися інтересами тільки однієї ініціативної групи, хоча бажання рідних, родичів і друзів бажання увіковічнити пам’ять рідної людини, яка героїчно віддала своє життя за Україну, цілком зрозуміле.
Питання про перейменування розглядалось на профільній комісії міської ради й обговорювалось тривало й емоційно. То що ж вплинуло на рішення депутатів?
Прохання про перейменування вулиць останнім часом – не поодинокі випадки. Тенденція набирає поширення. Допоки в Городні ще жодна вулиця не перейменована на честь загиблого Героя, депутатам належало обрати непросте рішення – якщо перейменовувати вулиці, то йти назустріч всім без виключення. Адже для депутатів всі рівні.
У громаді, на жаль, вже маємо 74 загиблих Героя. І ми не знаємо коли буде поставлена крапка у цьому страшному ліку. У місті вулиць менше. Чим керуватись, надаючи одним згоду, іншим – відмову? До того ж вже є випадки, коли з однієї вулиці маємо вже двох Героїв, яких привезли додому на щиті? Чи справедливо назвати вулицю ім’ям тільки одного з них? А як буде родині другого загиблого? Чи готові всі мешканці міста перейменувати всі або більшість вулиць іменами загиблих Героїв? І чи перейменувати вулицю – це єдиний спосіб увіковічити пам’ять наших героїчних земляків? Всі вони без виключення, без різниці скільки їм років – 20, 30, 40 чи за 50, є ГЕРОЯМИ, віддали своє єдине життя за кожного з нас. І кожен з них достойний того, щоб його пам’ятали й віддавали шану його подвигу не тільки ми, а й наступні покоління. Саме тому, що рішення було приймати надскладно, певна кількість депутатів проголосували як «утримались», бо проголосувати «за» було неправильно з огляду всього вищевикладеного, а голосувати «проти» в такій ситуації, коли в кожного з нас болить душа за кращими нашими захисниками, не в кожного рука підніметься. Тому рішення було прийняте максимально виважене – щоб воно не образило й не принизило жодну родину, яка втратила свою найдорожчу людину на цій війні, адже перед нашою вдячною пам’яттю вони всі – рівні в нашому спільному горі.
Закінчиться війна – і нам слід буде всім разом думати над тим, як саме увіковічнити цю святу для всіх нас пам’ять. Можливо, буде єдиний великий Меморіальний комплекс Героїв, можливо, з’являться інші пропозиції. А поки що робити вибір на користь одних в питанні перейменування вулиць, при цьому незважаючи на почуття й горе інших – чи це справедливо? Емоції, не заглиблюючись в аналіз причин – це одне, а виваженість у прийнятті рішень – це інше.
А поки що ми з вами можемо засвідчувати нашу вдячність підтримкою і турботою про родини всіх загиблих, тим, що виходитимемо не по необхідності, а по зову серця до вже сумнозвісного скверу «Гармати», щоб зустрічати наших Героїв, яких привозять додому на щиті, з належними почестями. Нехай їх більше не буде в нашій громаді – таких оповитих горем і скорботою днів. Але, на жаль, ряди зустрічаючих рідіють. Люди звикають до війни і втрат. А от до поширення розбрату – ні. Сумно.