21 лютого – Міжнародний день рідної мови

“Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.” – ці слова Ліни Костенко звучать сьогодні особливо актуально.

Мова – це не просто засіб спілкування. Це душа народу, його історія, його незламний дух. Вона народжувалася у колискових наших предків, звучала у думах кобзарів, виборювала свободу в літописах, жила у віршах Шевченка, Франка, Лесі Українки, плекалася у серцях тих, хто попри все продовжував говорити рідною мовою.

Українську мову століттями забороняли, переслідували, нищили. Її викорінювали, палили разом із книгами, насаджували чужі слова. Але вона вистояла. Вона проростала у серцях, жила в піснях, шепотіла у молитвах матерів, дзвеніла у строях нескорених.

Сьогодні українська звучить голосніше, ніж будь-коли. Вона лунає у класах шкіл і вишів, у міжнародних залах, на вулицях міст і сіл, на фронті серед тих, хто боронить рідну землю. Це мова вільних людей, мова нашої ідентичності, мова, яка несе в собі силу і незламність.

Ворог знову хоче відібрати в нас волю. Але поки звучить українське слово – доти живе Україна. Мова – це теж фронт. Це наш щит, наша зброя і наш дороговказ у майбутнє.

Говорімо українською! Співаймо нею! Думаймо нею! Плекаючи мову, ми плекаємо майбутнє України!