Згасла ще одна зірка над рідною землею…
Сьогодні Городнянська громада схилила голови в скорботі. На колінах, із молитвою та сльозами на очах, люди проводжали в останню земну путь Героя— Станіслава Шатила.
Тихо лунала прощальна молитва, повільно рухалась процесія, а в повітрі стояла важка тиша — така, що говорить більше за слова. У цій тиші — біль рідних, сум друзів і спільна рана всієї громади.
Станіславові не судилося дожити лише кілька місяців до свого 33-го дня народження. Молодий, сповнений сил і життєвої енергії, він мав ще стільки планів і мрій. Йому б жити й жити — зустрічати світанки, радіти простим речам, створювати родину, ростити дітей…
Та доля розпорядилася інакше. Хвороба безжально обірвала його життєвий шлях, залишивши по собі біль, який неможливо виміряти словами.
Для рідних він був опорою і підтримкою, для друзів — щирим і надійним товаришем, для громади — доброю, працьовитою людиною.
Не буває чужих синів — кожен із них рідний для всієї громади. І цей біль сьогодні не має меж, він відгукується в серцях людей тихим, гірким сумом. Та найтяжче — його рідним. Вони втратили не просто близьку людину — вони втратили частинку свого серця, свою опору, тепло, яке зігрівало щодня. І цю порожнечу вже ніщо не зможе заповнити…
М’яких тобі хмаринок на небесах, Воїне. Нехай вони лагідно й бережно огортають тебе там, де немає болю, страху й тривог — лише світло, тиша і вічний спокій.
Його ім’я залишиться в серцях людей, у молитвах і спогадах, у нашій щоденній вдячності за можливість жити.
Вічна пам’ять і слава Герою.
