Сьогодні Леоніду Якубенкку – 75 років

Леоніда Михайловича знають у кожному куточку Городнянщини, яка стала йому рідною. З 1970 року він почав працювати в районній газеті, а в 1986-ому став її редактором і очолював її аж до виходу на заслужений відпочинок у 2015 році.

За 45 років роботи на творчій ниві району він, мабуть, об’їхав і обійшов всі його найвіддаленіші куточки. Не порахувати, скільки людських доль було йому висповідано під час таких поїздок та зустрічей.

А чи багато хто з вдячних читачів знав про його більше, ніж те, що він редактор улюбленої газети, про те, який доленосний вітер заніс його сюди з рідної Житомирщини? Чи думав колись маленький хлопчина, який з чотирьох років вивчився читати, а у п’ять пішов у школу, що другою батьківщиною для нього стане геть незнайомий і віддалений поліський прикордонний край? Мабуть, він про це не мав і гадки, коли пішов після школи працювати їздовим у колгосп. А між іншим свою журналістську стежину почав торувати вже тоді — коли ще школярем почав надсилати в місцеву районку свої перші дописи, коли в Житомирському педагогічному інституті був редактором факультетської стінгазети. Потім була робота в Черняхівській районній газеті «Нове життя». Сюди ж повернувся і після служби в Радянській Армії.

Все своє життя Леонід Михайлович розмовляє виключно рідною українською мовою. Він, як ніхто інший, визнавав і в той час її унікальність та значимість.

Це відчували в редакції, коли редактор безжально, червоною ручкою викоріняв з текстів всілякі русизми та діалекти. Але на той час така позиція була не тільки незрозумілою для провладних чинів, а ще й небезпечною для її прихильника. Свого часу його охрестили «націоналістом», викликали в компетентні органи, були серйозні розмови й довнгі ночі в КДБ. Саме через «політичну близорукість», як він сам визначав причини його звільнення з роботи в Черняхівській газеті, він переїхав у Городню в 1970 році.

Розповідати про редактора можна багато. Цілий місяць одразу після аварії на ЧАЕС Леонід Михайлович працював у чорнобильській газеті «Прапор Перемоги». Не любив він про це говорити. І посвідчення в нього не було — він не хотів відчувати себе «постраждалим». Просто робив те, що вважав необхідним на той момент.

26 червня 2006 року редактору було присвоєне звання Заслуженого журналіста України. І це насправді справедливе визнання. Хоч він ніде й ніколи не афішував свої регалії й нагороди. А їх було ой скільки за всі роки його трудової діяльності.

З ювілеєм, шановний Леоніде Михайловичу! Нехай кожен наступний рік додає в Вашу долю позитивних емоцій, радісних і світлих хвилин, незабутніх моментів.

За матеріалами редактора газети «Новини Городнянщини» Світлани ТОМАШ